Новий п. 9-20 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про ЄСВ дає можливість роботодавцям – платника єдиного податку за власним рішенням не сплачувати ЄСВ за найманих працівників, призваних під час мобілізації на військову службу до ЗСУ. Суми ЄСВ, нараховані та не сплачені роботодавцями, сплачуються за рахунок державного бюджету, крім періодів, у яких наймані працівники отримували доходи у вигляді грошового забезпечення, з яких було сплачено ЄСВ за рахунок державного бюджету. Ключові позиції:
- добровільне рішення роботодавця (видання відповідного наказу). Разом з цим роботодавець може і надалі сплачувати із мобілізованого працівника ЄСВ;
- «пільгування» стосується лише військова служба в ЗСУ. Отже працівників, що залучені до тероборони дання норма не стосується!
- норма діє починаючи із 17.03.2022 року, дати вступу в дію Закону від 15.03.2022р. № 2120.
Для визначення суми ЄСВ, що підлягає сплаті за рахунок держбюджету роботодавець розраховує та відображає у звітності (Д1) суму ЄСВ за мобілізованих працівників. КЗО «47» застосовуємо до працівників, за яких ЄСВ сплачує роботодавець. КЗО «48» по мобілізованих до ЗСУ працівниках, де ЄСВ роботодавець не сплачує. При цьому у графах 16 та 17 вказуємо нараховану середню зарплату, а у графі 20 — нарахований на неї ЄСВ. Звісно виникає закономірне питання – чи утворює такий запис зобов’язання роботодавця? Якщо дотриматися усіх вищезазначених умов, то ні.
Якщо працівник в одному місяці і працював і був мобілізований, то потрібно заповнювати два рядки:
- 1 й— з КЗО «1» із зарплатою до дня мобілізації та загальною кількістю календарних днів перебування у трудових відносин у графі 14;
- 2 й — з «47» чи «48» і середньою зарплатою за час мобілізації.
У наступні місяці, коли працівник цілий місяць проходитиме службу, заповнюємо один рядок з категорією застрахованої особи «47» чи «48».