Обмеження тривалості роботи за сумісництвом встановлене лише для працівників держпідприємств – не більш як 4 години на день і повний робочий день у вихідний. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 Постанови № 245). На підприємствах інших форм власності працювати за сумісництвом можна більше.
Нещодавно, Управлянні Держпраці у Миколаївській області поділилися своєю думкою з цього питання. За умови роботи за сумісництвом особа не може працювати без вихідних та з навантаженням більше, ніж передбачено вимогами чинного законодавства. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Тривалість робочого часу за сумісництвом не повинна перевищувати 20 годин на тиждень.
Частина 2 ст. 21 КЗпП гарантує працівнику право на укладення трудового договору на одному чи одночасно на декількох підприємствах. Але зверніть увагу: працівник не може виконувати в один і той самий час, наприклад з 9:00 до 18:00, роботу як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом (лист Мінсоцполітики від 16.01.2003 № 06/24/6).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП працівник має підпорядковуватись внутрішньому трудовому розпорядку підприємства (крім дистанційних працівників). А отже, якщо працівник за основним місцем роботи працює повний робочий час за ПВТР з 9:00 до 18:00, то за сумісництвом свої 6 годин (30 годин на тиждень при п’ятиденному робочому тижні) він має працювати до опівночі з 19:00 до 24:00, і це якщо не брати до уваги час на дорогу. Звісно, можна розпланувати індивідуальний графік роботи сумісника і залучити його вихідні дні. Але з огляду на позицію Держпраці це не є панацея. Виникне чимало питань щодо «вмонтування» такого індивідуального графіка роботи сумісника в графік роботи підприємства.
Виходом із ситуації може бути поєднання різних форм взаємодії підприємства з фізособою: «виважене» сумісництво + цивільноправовими відносинами + залучення бухгалтера – ФОП.